Логотип

СТАТИСТИЧНИЙ ПРОБІЛ АБО «ЗАЛЕЖНІСТЬ-НЕВИДИМКА»


Розуміючи, що прояснення того, про що мова піде далі в статті, зовсім-таки не тягне на відкриття Колумбом Америки, все ж хочу привернути увагу колег-лікарів до доволі цікавої, як на мене, теми – статистичного аспекту поширеності опійної залежності. Втім, торкнуся не зазначеного вже аспекту опійної залежності загалом (про це надто багато написано й сказано, є безліч цифр та звітів), а хочу поговорити про своєрідну статистичну білу пляму – відсутність в офіційній статистиці даних щодо поширення однієї з надзвичайно актуальних наразі в Україні клінічних форм опійної залежності – кодеїнової залежності. Реальна гострота та масштабність існування останньої з одного боку й не викликає сумніву, а з іншого – чомусь вперто не находить свого підтвердження в офіційній статистиці. Пропоную свої думки з цього приводу.


Не секрет, що говорити, наприклад, про наявність та ступінь поширення будь-якого захворювання або його різновидів можна тоді, коли ці випадки виявлені та, відповідно, статистично опрацьовані. З огляду на викладене, напрошується логічне припущення-твердження: захворювань, які не виявлені (офіційно не зафіксовані), не існує, а, відтак, й говорити про якусь статистичну інформацію щодо них нелогічно. На перший погляд все досить послідовно й струнко. Але чи дійсно це так? Відповідь – зовсім ні, й кодеїнова залежність яскравий тому приклад.


Деякі так звані «захисники» прав пацієнтів, вкрай наполегливо відстоюючи необхідність присутності на фармацевтичному ринку комбінованих кодеїновмісних препаратів (зауважте, наразі основного об’єкту масового зловживання серед аптечних ліків) та не погоджуючись на пропозиції запровадження предметно-кількісного обліку над ними, вибудовують свою тактику, апелюючи до даних офіційної статистики. Мовляв, «наведіть переконливі дані про масове поширення фактів немедичного застосування таких препаратів (кодеїнову наркоманію), тоді й розмовляти та діяти будемо. А поки що – зась! Такої проблеми просто не існує. Немає фактів – немає й предмету для дискусії, а обмеження, що стосуються можливого віднесення зазначених ліків до групи з предметно-кількісним обліком, суттєво порушать права пацієнтів, яким вони конче потрібні, адже ризик зловживань кодеїновмісними препаратами набагато менший, аніж ризик зменшення доступу пацієнтів до таких засобів, і розповіді якихось там «міфічних наркологів» про кодеїнозалежну епідемію є ні чим іншим, як плодом їх бурхливої фантазії та перебільшенням», – десь саме так стверджують згадувані вже «захисники» прав пацієнтів. Адептам легкого доступу споживачів (насправді переважно наркозалежних) до кодеїновмісних препаратів потрібні офіційні та неспростовні статистичні дані, щодо масового зловживання останніми.


Цілком логічно, що джерелом такої інформації мали б бути статистичні звіти лікувально-профілактичних закладів і, передовсім, наркологічних, психіатричних, психоневрологічних, де й проходять лікування хворі з хімічними залежностями, кодеїновою (опійною) зокрема. Я умисно в цей перелік не вношу токсикологічні заклади, адже зовсім не проблема отруєнь кодеїновмісними засобами є наразі актуальною в Україні (насправді, труяться зовсім іншим), а проблемним є масове немедичне застосування ліків, які містять кодеїн, з формуванням тяжкої хімічної залежності. Останньою ж і займаються психіатричні та наркологічні лікарні й диспансери, а не токсикологічні центри. Але, на превеликий жаль, навіть профільні ЛПЗ пред’явити статистичну інформацію щодо кодеїнової наркоманії не в змозі. І причина цьому – зовсім не відсутність такого масового явища, як кодеїнова залежність. Причина знаходиться в іншій площині – номенклатурно-класифікаційній. Пропоную розібратися в цьому зовсім не хитрому сплетінні, яке лежить на поверхні, а розставлення всього, так би мовити, «по поличках» надасть чітке розуміння статистичної недолугості та своєрідного статистичного вакууму.


Отже, поняття «кодеїнова залежність», як, власне, і «героїнова» чи то «морфінова», відсутнє в міжнародній класифікації 10-го перегляду, якою, до речі, послуговується увесь світ, і Україна тут не виняток. Для згаданої класифікації, згідно якої наркологи та психіатри щодо наркоманій виставляють єдиний уніфікований діагноз «синдром залежності», абсолютно «байдуже», який з опіатів чи то опіоїдів призвів до формування хімічної залежності. Морфін, кодеїн, героїн, метадон, бупренорфін, «ширка» чи славнозвісний «крокодил» – все це не має жодного значення – все це опіати-опіоїди, які «звалюються» в одну купу опійної залежності без відповідної диференціації діагнозу. З точки зору закономірностей перебігу захворювання, підходів до лікування, «аби не загромаджувати діагноз» – абсолютно виправдано, але геть шкідливо для статистики й, відповідно, для адекватного розуміння наявного наразі розмаїття клінічних форм опійної залежності та їх співвідношень. Особливо це стосується так званих аптечних її форм, які «живляться» винятково офіцинальними лікарськими засобами (до прикладу – кодеїнова залежність). Тож, що маємо з останньою? Немає діагнозу «кодеїнова залежність» – немає й статистичних даних щодо поширення цієї клінічної форми опійної наркоманії. Отже, вона статистично просто не існує! Про яку ж епідемію можна тоді говорити? Дуже просто, чи не так? Але не тільки просто, а, головне, на руку згадуваним вже «захисникам» прав пацієнтів, а точніше кажучи потужним представникам так званого «кодеїнового лобі».


Прикро, але те, що є беззаперечним фактом, те, що існує в суспільстві в загрозливих масштабах, те, що забирає сотні життів та завдає каліцтва здоров’ю нації, виявляється просто не затримується в «ситі» статистики. А чи й зацікавлений хтось, щоб воно затримувалося?.. Риторичне питання, чи не так?.. Наразі все, радше, схоже на те, що згадувані вже «захисники» хочуть довести відсутність розчиненої солі в морській воді простим фактом її відсутності в ситі після «ретельного просівання» й при цьому «не заангажовано» наполегливо несуть в широкі людські маси цю квазі-істину (читай, брехню!).


Змінити класифікацію ВООЗ ми не маємо права, але чиновники МОЗУ (центральні, регіональні, місцеві) можуть одним «розчерком пера» спустити циркуляри щодо маленьких уточнень діагнозу «опійна залежність» задля виведення з тіні на статистичне світло її «цікавих» та актуальних клінічних форм. Ось тоді Україна і явить світу, а передовсім собі самій, істинні розмахи кодеїнового лиха. А поки що останнє знаходиться в статусі такої собі залежності-невидимки, яку, на жаль, бачить лише вузьке коло практикуючих психіатрів-наркологів…



Автор: Лікар-нарколог Драган Сергій Миколайович

КЗ «Дніпропетровський наркологічний диспансер»

Дніпропетровської обласної ради»