Логотип

НАЛБУФІН – ПАНАЦЕЙНИЙ АНАЛЬГЕТИК ЧИ ЧЕРГОВИЙ СПАДКОЄМЕЦЬ ТРАМАДОЛОВОЇ СЛАВИ?


Кожен раз, коли на фармацевтичному ринку України з’являється черговий анальгетик центральної дії, мене відразу ж відвідує нав’язлива думка: а чи не спіткає його сумна доля славнозвісного трамадолу? І питання зовсім не в площині якості чи доцільності присутності зазначених препаратів. Ні. Питання в тому, що початково доволі хороші центральні анальгетики на безконтрольному українському грунті неодмінно стають об’єктами немедичного застосування (читай, зловживання). Так вже було з трамадолом, так є з кодеїновмісними препаратами. Наразі постає актуальне питання: а чи відбудеться те ж саме з налбуфіном? Чи наступлять чиновники України вкотре на граблі й чи розіб’ють останні багатостраждальний лоб українського народу. Ні, звісно, не чиновницький, а лоб простого пересічного українця. В ситуації, що складається, зокрема з налбуфіном, видається, що вже наступили, а питання розбитих лобів – лише питання часу.

Так що ж такого наразі відбувається з налбуфіном, і що взагалі це за препарат? А відбувається ні що інше, як, на жаль, ставше вже звичним в нашій країні, безкарне недотримання рецептурного відпуску препарату з аддиктивним потенціалом (англ. addiction – згубна звичка, схильність) та ігнорування останнього відповідними владними структурами. Але про все по порядку.

Налбуфін – це синтетичний опіоїдний анальгетик (агоніст-антагоніст опіоїдних рецепторів), препарат центральної дії. Основним показанням до його застосування є: больовий синдром різного ступеня інтенсивності (післяопераційний період, знеболення при інфаркті міокарду, знеболення пологів тощо). Препарат, як говорилося мною дещо вище, має аддиктивний потенціал. Тобто налбуфін здатен в разі тривалого безконтрольного застосування (зловживання) призводити до формування хімічної опіоїдної залежності. В інструкції до нього зазначено, що «ризик розвитку звикання і опіоїдної залежності при контрольованому застосуванні значно нижчий, ніж для опіоїдних агоністів». Акцентую увагу на словосполученні «контрольованому застосуванні» та на тому, що ризик залежності існує, хоча й, звісно, нижчий в порівнянні з чистими агоністами. Ще б пак! Таким монстрам-агоністам як, наприклад, морфін, героїн, метадон, налбуфін, звісно, не рівня – наркогенний потенціал безумовно нижчий. Але ж він існує, потроюючись, повторюся, при безконтрольному застосуванні.

З контролем над чистими агоністами у нас, дякувати Богу, все гаразд. Вони віднесені до препаратів з предметно-кількісним обліком та, відповідно, відпускаються за спецрецептами (форма-3), держава надійно контролює їх обіг. Агоніст-антагоніст бупренорфін також віднесений до цього списку, а от агоніст-антагоніст налбуфін чомусь ні. До речі, у нашого північно-східного сусіда, Російської Федерації, налбуфін таки знаходиться на предметно-кількісному обліку та, відповідно, відпускається в аптечній мережі винятково за спецрецептами. Чомусь згадується відразу Т.Г. Шевченко з його «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь…». Можливо, когось спантеличив той факт, що налбуфін чинить селективний блокуючий вплив на м-опіоїдні рецептори (налоксоноподібний ефект), які відповідають за ейфорію? Але ж хіба тільки цими рецепторами вичерпується наркогенна активність опіоїдів? А як же, до прикладу, к-рецептори? Та й підтипів м-рецепторів є щонайменше декілька. Чи встановлено чітко на які саме м-рецептори налбуфін діє як агоніст, а на які – як антагоніст, і який ступінь спорідненості? Це до питання про «омріяну» наріжну рецепторну селективність препаратів. Не існує 100% селективності агоністів-антагоністів – це неспростовний факт. Існує певний ступінь афінності (спорідненості) до тих чи інших рецепторів, а з нею і можливість побічних реакцій та формування ускладнень. В контексті ж налбуфіну, як представника опіоїдних анальгетиків агоністів-антагоністів, найнебезпечніше ускладнення, звісна річ, – хімічна залежність.

Тепер же від «рецепторного неба» перейдемо до «рецептурної землі» та до «контрольованого застосування» чи то застосування за лікарським призначенням і під його наглядом. Останнє теоретично мало б бути, оскільки аптеки мусять, згідно нинішнього законодавства, відпускати налбуфін рецептурно. Хай хоч і не «рожеві» спецрецепти (форма-3), як в росіян, а всього-навсього банальна форма-1, але все ж винятково згідно пред’явленого рецепту з печатками лікаря та відповідного ЛПЗ. Але про яке «контрольоване застосування» може йти мова, коли в 9 з 10 аптек Дніпропетровська вам відпустять налбуфін без жодного рецепту й без тіні сумніву. Аби ваші гроші. Бізнес! Безконтрольність аптек вражає, породжуючи їх безвідповідальність та відповідні зловживання. А наслідок – ми наркологи все частіше й частіше зустрічаємося в стінах своїх відділень з відносно новим різновидом опіоїдної залежності – залежністю від налбуфіну.

Безумовно, масштаби налбуфінового лиха поки що далекі від трамадолової пандемії минулого та кодеїнової епідемії сьогодення, та все ж викликають занепокоєння в фахових колах, примушуючи наполегливіше й голосніше говорити про визріваючу чергову проблему – безконтрольність реалізації налбуфіну та зовсім непоодинокі випадки формування хімічної залежності. Далі буде?



Автор: Лікар-нарколог Драган Сергій Миколайович

КЗ «Дніпропетровський наркологічний диспансер»

Дніпропетровської обласної ради»